1. Sol Casino
Бонус за регистрацию: 70 Бесплатных Спинов ( Ссылка на Бесплатный Бонус )
Бонус за первый депозит: 200% за пополнение на €/$/₽ 300 ( Ссылка на регистрацию )
2. Rox Casino
Бонус за регистрацию: 90 Бесплатных Спинов ( Ссылка на Бесплатный Бонус )
Бонус за первый депозит: 200% за пополнение на €/$/₽ 500 ( Ссылка на регистрацию )
3. Jet Casino
Бонус за регистрацию: 60 Бесплатных Спинов ( Ссылка на Бесплатный Бонус )
Бонус за первый депозит: 150% за пополнение на €/$/₽ 500 ( Ссылка на регистрацию )
4. Fresh Casino
Бонус за регистрацию: 150 Бесплатных Спинов ( Ссылка на Бесплатный Бонус )
Бонус за первый депозит: 200% за пополнение на €/$/₽ 200 ( Ссылка на регистрацию )
5. Izzi Casino
Бонус за регистрацию: 30 Бесплатных Спинов ( Ссылка на Бесплатный Бонус )
Бонус за первый депозит: 200% за пополнение на €/$/₽ 500 ( Ссылка на регистрацию )
6. Legzo Casino
Бонус за регистрацию: 80 Бесплатных Спинов ( Ссылка на Бесплатный Бонус )
Бонус за первый депозит: 150% за пополнение на €/$/₽ 200 ( Ссылка на регистрацию )
Син акторів Світліхная та Івашов: “Вони пройшли тест по -різному”
Прочитайте на сайті 7days.Ру
Одного разу дідусь і бабуся привів мене до кінотеатру, щоб я нарешті побачив своїх батьків: Світлана Світліхная та Володимир Івашов. Єдиний кінотеатр мелітополя носив горду назву “Chervona Zirka”. Глядачі, сидячи в дерев’яних магазинах, сяяли насінням і плюють лушпиння на підлогу. Було так багато людей, що яблуко нікуди не впало! Я пам’ятаю, що на екрані тато-Пехорін раптом почав задушувати на контракта, і я закричав серце по всьому залу: «Ма-а-м!”
Я справді рідко бачив своїх батьків, вони, могли б сказати, передали мене Бабі Мане та дідусі Лени за відповідальне зберігання.
Ну, як вони матимуть справу зі мною, коли їх нескінченно зняли? Слава прийшла до них рано, ще до мого народження: мама, Світлана Світліхная, була відзначена у фільмі “Він небо завоює”, а тато, Володимир Івашов, став знаменитим Аеш Скворсов у “Баладі солдата”. Мене назвали Аліоші на честь його ..
У Мелітополі, до речі, я народився. Я не знаю, чому моя мама пішла народжувати на батьківщині. Можливо, щоб бути ближче до своїх родичів. Вона була дуже молода, четверта студентка.
І як я ходив до школи, мене відправили до Мелітополя на всі свої канікули.
Приватний будинок з альтанками, скрученим виноградом, море Азов поруч… Ви виходите з дому і потрапляєте в сад з абрикосовими деревами та знаменитими мелітоповими вишнями. Їсти – я не хочу! Хлопчики і я купалися в річці Молоко, поїхали до лиману, жили в морі в наметах. Не життя, а лаф!
До речі, дід побудував будинок мелітополя своїми руками. Всі теслярські твори зробили сам: вікна, двері, підлоги та дах.
Афанасі Михайлович Светліхні служив у Смерші у війні, брав участь у спеціальних операціях військової розвідки та спіймав шпигунів. Піднявся до підполковника, всі груди в порядках. Чомусь бабуся соромилася про його ім’я, їй категорично не сподобалось: “Ну, що таке Афонія так Афонія?
Це звучить смішно … Або справа – Леонід “. І вона закликала його все життя Леонід.
Баба Мані мав півсістер Катя. Бабусі розводили сад у нашому дворі: кріп, помідори, огірки, абрикоси, виноград … та молоде вино блукало за будинком у винному льоху в бочках. Як тільки у мене була спина, Баба Маня негайно замовила: “Катерина, піднімайся в льох для вина! Маленька дитина була простою “. І я, п’ятирічний малюк, був прийнятий до “лікування”: вони кладуть вино в армійське алюмінієве коло на пальник і додав цукор. Я підірвав цю “ліки”, мушу сказати, з великим задоволенням. Недуга як рука видалена.
Баба Катя в основному робітник у саду. Маня наказала більше, де і що посадити. У неї були важливіші речі.
Вона все життя була соціалістом. Зберіть внески, залучення до виборів, агітації – ось його елемент!
Бабуся і в мелітополі пустеля знайшла заявку – на добровільній основі вона стала доглядачем … кладовища. Нічого, що це з дому буквально сто метрів. На кладовищі добровільно стежили за чистотою та порядок, чи був садівник, двірник та бос. Її робота була оцінена в міському виконавчому комітеті та видав сертифікат директора кладовища. Тільки у неї не було підлеглих. Так, вона і одна зробила чудову роботу з усіма обов’язками. Проїхали хуліганів, які обрали лавки на могилах для пиття напоїв – будьте здоровими!
– ти, Вовка, дивись, не беріть його тут! Не пити, як свиня.
І візьміть з собою порожню пляшку!
Вона знала, про що вона говорить. Зрештою, тоді вона перетягне цю п’яну Вовку на свій будинок.
– Ясоль, Мар Федоровна! Не хвилюйтеся, все буде званням!
Чоловіки присягнули руки присяги на груди, і, мушу сказати, виконали присягу, знаючи прохолодну диспозицію моєї бабусі. А дід був поруч. І він, як завзятий мисливець, мав дві бельгійські гармати, до речі, було ..
Дід з бабусею зустрівся під час війни. Деякий час після його закінчення мій дід був комендантом одного австрійського міста. І часто проводяться паради та інші урочисті події з нагоди нашої перемоги. Тут Баба Марія нудна з дідом: «Леонід, ти ходиш, як бродяга?
Ви повинні носити шашку на рангу “. “Ваша мати”, – відповів дід у своїх серцях. – Ну, що я буду схожий на ідіота, ходити з шаблею? Ти все ще поклав мене на коня!”
Але бабуся не відставала від нього, продовжувала працювати над “образом” коменданта.
– Леонід, вам потрібно зшити пальто. Ну, що ти зі старого пальто. Ти не можеш вийти?
Коротше кажучи, вона все ще намалювала його. І вони поїхали до знаменитого австрійського кравця. І чомусь він не любив росіян. Але йому нікуди не ходити!
– Herr Commandant, вибачте, але я пришив шкіряні пальто лише для офіцерів СС. У мене немає інших візерунків … я був хитрий, ублюдок!
Мабуть, ублюдок, сподівався, що дід відмовиться носити пальто фашистського стилю. Але він також не був ублюдок.
«Гаразд, Шей, – каже він, – лише кнопки зі свастикою замінюють простий, коричневий.
Через тиждень дід приходить за пальто. Чудова, міцна, шкіряна. Кравець називає ціну, і це дві щомісячні зарплати міського коменданта! Дід все це тіло втомило. Він розстебнув кобуру і вийняв парабеллум.
– Куля в лобі, фашистська морда, не хочуть?
– тепер!
Дід давно носив це пальто, воно успадкувало, і я успадкував. Я ношу його – мені недостатньо: міцний, шикарний, шкіра ..
Через деякий час мій дід був переведений до Суветка, моя мама народилася там.
Довгий час вони та маленька дочка переїхали з місця на місце. Ну, коли його дід кинув службу, йому запропонували кілька міст на вибір. Він і бабуся обрали мелітополь. Чому? Так, лише одного разу ми поїхали на місцевий базар і приголомшили від цін.
– Скільки динь?
– П’ять копеків.
– і скільки кавунів?
– Три копеки!
Тож вони там залишилися. Наша вулиця Піонерська була повністю заселена ветеранами…
Мама навчалася в Мелітополі в школі аматорських виступів, бабуся пригнічувала її, вивчила з нею вірші. Після закінчення навчання вона дала гроші і відправила її до Москви, щоб вчитися на художника. Там, у VGIK, мої батьки зустрілися ..
Наречений матір Вододія Івашов був найвідомішим студентом VGIK. З “баладою солдата” йому вдалося поїхати до Америки. Привезли звідти костюм з джинсового джинсового, ковбойські черевики та капелюх. Викладаючись новими речами, ловлячи захоплені погляди дівчат. Правда, це було єдине багатство, яким може похвалитися тато. Простий хлопець, родом з робочої родини, виріс у великій комунальній квартирі.
Мама і тато отримали одружені студенти. Їм нікуди не було, мені довелося тупати з батьками в косі з тупиком.
Батьки тато спали в маленькій кімнаті на ліжку, а в іншому, сусідній – сестра Галі на грудях, на підлозі – старший брат тато і новоспечене. Коли я народився, Галін був урочисто відданий успадкуванням. Матрац був покладений на нього, там я.
Незабаром молоді сім’ї дали невелику “Копек -” на набережній Фруньзе. Після комунальної квартири до моїх батьків вона здавалася палацом!
І ось моє дитинство закінчилося. Пора йти до школи. З Мелітополя мені довелося виписати Бабу Каті – і вона спостерігала за мною весь навчальний рік, до моїх свят. Канікули пролетіли непомітно. Літо закінчилося – і Баба Катя повернула мене назад на потяг Мелітополь. Була вічна проблема з квитками, я пам’ятаю, як одного дня ми спали в купе на підлозі.
Кожного разу Баба Катя брала з собою величезну кількість багажу – 16 місць.
Численні мішки, баки та валізи з труднощами посипаються по всій вагоні. Що там не було: хутряне пальто з нафталіновими мішками в кишенях, пальто, взуття, вниз шарфи… І найголовніше, що вона потягнула свою придане, хоча ніколи не була одружена. І тоді все це добре було упаковано знову, і всі 16 сидінь багажу повернулися назад до Мелітополя. Смішно, але кілька мішків і Баула стояли цілий рік у кутку, не розпаковані.
У квартирі батьків вона була єдиною господинею. Мама зазвичай запитувала її: «А де скатертина?” -” Я дам зараз “. – «А де гречка?” -” У нижній шафі “. Баба Катя була “інтенсивністю” будинку та менеджером.
Мама не сперечалася з нею, вона повністю підкорялася. Баба Катя, командуючи кухнею, б’є матір: “Так, ти не знаєш, як!”І готував Борш відповідно до спеціального рецепту.
Баба Катя любила свого тата, він був схожий на її сина. І про мене нічого не можна сказати: вона була для мене найбільш дорогою людиною. Батьки назавжди на знімальному майданчику, а Баба Каті годує, напої, тримає до школи і перевірять уроки. Але для сварки вона також могла ходити в дупу на дупу. Цей “інструмент освіти” був проданий у всіх магазинах побуту, а потім коштував 20 копеків. Вона побила страхітливим свистом, але це не боляче.
Як тільки мої батьки взяли мене з собою, щоб зняти «нові пригоди невловимості» в Ялті. Мені було близько семи років, з ким не було, щоб поїхати – Баба Катя, схопивши її придане, заїхала в мелітополь.
Ми жили в готелі “oreanda”.
Одного разу, коли ми не були, злодії піднялися в кімнату через вікно і вкрали батьківський одяг, залишивши лише шкарпетки та трусики.
З сином режисера Едмонда Кеосаяна Девіда ми навчалися в тій же школі. Тож у Ялті вони розважалися: вони купалися в море, грали, побігли до збору сайту, щоб побачити, як дорослі дядьки грають «шпигунів», а інші дядьки стріляють на камеру.
Я не падав з піротехніки. І закохався в цю професію раз і назавжди! Дим, постріли, вибухи – це було не добре. З тих пір я отримав причал.
Я пам’ятаю, що на уроці праці я відслідковував невеликий пістолет на токарному верстаті. Переживаючи мисливський картридж мого батька, впав з пістолета з порохом та буксою у дворі. Пістолет був чортів, будьте здоровими!
Я пам’ятаю, як я вкрав різні порошки з хімічної шафи, змішав їх із сіллю та поклав експерименти на кухні. Мій арсенал “боєприпасів” поступово розширювався. Мені дуже пощастило, що брат моєї матері Олег служив у військовому аеродролі в Мелітополі. Завдяки моєму дядьку, весь мій скарб утворився під ліжком: димові бомби, пірофакери, сигналізуючі ракети. Потім я потягнув весь цей арсенал зброї до Москви. Я накрив усі боєприпаси на вершині T -сорочками та трусиками, тому Баба Катя не підозрювала, що її коханій внучці пощастило в нестерпній валізі.
Це дійшло до того, що у восьмому класі я поставив пакет вибуху під речкою дверей у колотому школі і підпалив у Вік.
Це поспішало так, що здоровенний шматок масивних дверей влетів у повітря. Вчителі спантеличувались давно, хто міг так їв так. Але коли я підпалив перевірку армії диму в туалеті, і вся школа зникла в пухках диму, мене покликали до кабінету директора школи.
– Олексій, зізнайся, ваша робота?
– Мій…
Цього разу батьків не покликали до школи, взявши від мене слово, що це не повториться. Батьки не часто ходили до школи, і я невинно знизав плечима: “Вони на знімальному майданчику”. Тато підписав у щоденнику, мама іноді безтурботно запитувала про оцінки. Їх роль у моїй освіті закінчилася на цьому … так, вони справді не мали часу зі мною боротися.
Вони весь час знімалися. Я любив, коли мої батьки були вдома. Тоді багато гостей приїхали до Фрунзенської. Мама готувала ідеально, а тато прекрасно встановив стіл, заспівав під гітарі. Гості після свята грали в покер і сідали, як правило, до пізнього часу. Номери були маленькими, сусідніми. Материнська компанія була в азартні ігри в покер, дитині неможливо було спати в цьому шумі. І якщо ви лягаєте спати пізно, завтра ви не ходите до школи! Ура!
Ми відвідували наших близьких друзів: Чженья Чжаріков та його дружина Наташа Гвоздікова. Наташа – подруга матері, до речі, моя хрещена мама, і Чжаріков хрестив мого молодшого брата. Хрещений мене пізно, школяра. Я чітко пам’ятаю, що мене не помістили в Лохана.
Вони просто махали мені головою у воді і охрестили ..
Девід Кеосаян знявся у батька в “невловимості”. І я мав спробу, однак, перший і останній. У фільмі “Осінні дзвони” за мотивами казки Пушкіна “Казка про мертву принцесу та семи героїв” Я зіграв шостого героя. У мене навіть був текст – однак, лише одна фраза. Те, що мені найбільше сподобалось на знімальному майданчику… Саме ставлення до стрілянини. Дорослі, але весь час граючи на щось. Від Golly, як маленький! Повна розслаблена – анекдотики, жарти, один раз їхали на коні – “Це все, видалено!»Швидко і весело. І знову вони ходять по всій групі до ранку. Але коли я уявляв, що такий “lafa” буде щодня, я раптом зрозумів: це жорстка праця!
Взагалі я спробував себе у фільмі і зрозумів: не моє! З тягою до цієї професії, ви повинні народитися.
Ну, я не ходив до батьків, що ти можеш зробити. Вони любили свою роботу, особливо мама. Розбуди її вночі і скажіть: «Світлана afanasyevna, будь ласка, діяти!” – і вона підскочить і біжить. До цих пір, що б там не було, все зводиться до одного: “На мою думку, я отримав цей епізод. Як я виглядаю? Як дивитись на екран?”
Коли “Діамантова рука” була випущена на екранах, я був у першому класі. І ось слава мами затьмарила мого батька. Вони пройшли тест по -різному. Мені здається, що тато “мідні труби” взагалі не зруйнували. І моя мама кинулася на “пожинати її славу”: нескінченно вирушила за кордон на фестивалі. Її представляли як найкранішу актрису СРСР. “Одного разу, – зі сміхом сказала вона, – у Малі місцеві чорні правителі дивилися на мене з таким апетитом, що я злякався, раптом вони з’їдять мене!”З -за кордону моя мама повернулася повністю перетворена, все в нових речах.
Крім того, вона перетягнула дві здоровенні валізи, наповнені косметикою, парфумами, вбраннями звідти. Все це миттєво наповнило нашу квартиру, неможливо було ходити.
І якби моя мама не могла жити без софістів і всього цього “ярмарку суєти”, ти не заманюєш тата на такі вечірки, він часто залишався вдома: “Іди без мене. Щось для мене не добре … »Він справді хворий, або прикинувся, я не знаю ..
Природно, моя мама повинна була здивувати інших щоразу, коли новий наряд. На це було недостатньо грошей, тому вона цілу ніч перед тим, як вийти на вулицю і змінила свої старі сукні. Вона була великою модницею. Відріжте дно на стару довгу хутряну пальто і пошила горді залишки. Я купив капелюх і негайно переробити його на свій смак: тоді я зшию стрічку, потім завісу або навіть кнопку.
Я пам’ятаю, що в нашій квартирі вони лежать скрізь ..
кнопки! Їх, мабуть, був мільйон! Мама зібрала їх, купувала, відрізала від старих блузок, а потім зберігала все це «багатство» у п’яти величезних банках печива.
Тато все ще відрізнявся. Одного разу я запитав його: «Тато, і якщо не для актора, ким би ти став?”Він, не вагаючись на секунду, відповів:” Hojger!”
Природно, це було цікавіше для мене з татом. Мама не любила полювання чи риболовлі. І я абсолютно не цікавила її кнопки! Тато і Чженья Чжаріков часто ходили на полювання. Вони стріляли і лося, і кабанів. Якось батькам був представлений цуценя, ірландський сеттер.
Тато був у захваті: «Я піду з ним полювати!»Коли собака виросла, батько взяв його з собою. Але мисливець -сетер виявився марним, він гойдався в машині, як молода леді. Коли я виріс, тато почав брати мене з собою на полювання ..
І тато приділяв мені більше уваги. Я б сказав, що він зробив вигляд, що є суворим. Я підписався з розумним виглядом у щоденнику, запитав про позначки, але про це закінчилася його тяжкість. Одного разу я запитав Папані з фізики і спричинив йому повний ступор. Через тиждень він приніс мені книгу «Експерименти Перельмана», кажуть вони, вивчають, син!
Тато любив ставити мене навпроти та проводити освітні розмови. До цих пір я пам’ятаю його слова: “Не потрібно виконувати подвиги, достатньо не робити підлови”. Всі уроки тата врешті -решт зійшли до одного – бути гідною людиною.
І я це навчився. По-перше, я ніколи не спізнився, якщо я дам своє слово-я його тримаю, і якщо я щось домовлявся, я потиснув руку-все, я повністю виконаю!
Тато був чудовим майстром для сюрпризів. Я пам’ятаю, як у дитинстві «локшина на моїх вухах», кажуть, Санта Клаус приносить новорічні подарунки під ялинку. Я так мріяв зустрітися з ним, що якось 31 грудня сидів під ялинкою “чергування” і сидів до 12 ранку, навіть не бігав до туалету, пережив. І раптом, під дзвіном курантів, щось гуркове, і подарунок потрапив під ялинку звідкись наверх. Виявляється, тато вплітав з струни тонкий кабель і передав його на кухню, малюючи до кольору шпалер. У потрібний момент він витягнув кабель, подарунок під ялинку і впав.
І на день народження тато зробив ігрову машину. Я намалював порожню поліетиленову каністру з кумедними картинками, поклав стрічковий рекорд всередину і склеїв “грошовий”. Машину називали “Чарівне дзеркало”. Гості кинули монету і запитали: “Моє світло, скажи мені, скажи мені всю правду”. Тут увімкнено магнітофон, і голос Папіна оголосив: “Ви прекрасні, без сумніву!”
Тато, як правило, знав, як здивувати. Він ніколи не повторював, весь час винайшов щось нове. Наприклад, він міг підібрати і на день народження моєї матері, щоб покласти всю підлогу, щоб заснути з трояндами. І це, незважаючи на те, що не було особливих грошей.
Одного разу я дивлюся на програму про тата і дивую: хтось каже, що, кажуть, Володимир Івашов під’їжджає до своєї альма-матер-Vgik на Волзі.
Що “Волга”? У нас ніколи не було машини. Це коли я зайшов до армії, тато отримав вживану машину.
Ми жили, як кажуть, за допомогою. Сказати, що вони зловісно, я не можу. У канікули вони отримали «сховище»: Sprats, Servel Finsk, Jar з печінки печінки. І тоді актори про гроші тоді не думали, мріяв про ролі, жили в творчості.
Мама і тато були прекрасною парою, навіть викликано красивою. Їх називали “Ромео і Джульєтта”, і за ними, я думаю, вони заздрили. Напевно, не ні за що мій батько часто сказав мені: “Вам просто не потрібно звертати увагу на заздрість”. Він, як правило, був великим філософом ..
Багато хто, напевно, вважав мого батька куркою, кажуть, він так сильно страждає від своєї дружини.
І у нього просто були власні принципи: не сперечатися з жінкою, вона пройшла б сама по собі … і він також був єдиним -коханцем і знав, як пробачити свою Свету все! Навіть коли він не міг пробачити ..
Мама мріяла зіграти Катюші Маслова або Анну Кареніну, але вона заважала образу “фатальної блондинки”. І моя мама розсердилася: ну, як я, такий гарний, такий талановитий, вони не знімаються! Скільки разів вона пропонувала татові: “Іди, Вовка, на найвищі режисерські курси”. І він не хотів. Не кожен може на прохання дружини стати директорами… Вона постійно його бачила – тут, кажуть, не стала режисером, а хто застрелить мене в кінотеатрі? І він був усім запереченням. Знову ж таки, він повинен був навчатися протягом чотирьох років “у брухті”. Я чудово розумію тато. Це як я, зуб, тепер скажіть: “І давайте вам бути головою лікарем у клініці!»Це неможливо!
Батьки сварилися на цю тему. Правда, вони ніколи не прокляли зі мною, я, приїхавши зі школи, міг би взяти кінець сварки: вони “б’ють” один на одного і розкидаються в різні кімнати.
Якби на місці тата був інший чоловік, вони швидко розійшлися б. Але важко було сваритися з татом. Мама все на емоціях – і тато майже неможливо вийти з себе. Вона кричить, і він дипломатично згладжує будь -який конфлікт: “Все вийде … все буде добре …”, але якщо емоції моєї матері підуть масштаб, він швидко одягнувся: “Я піду на прогулянку .. “Він взяв мене за руку, і ми ходили близько півтори години. Як він міг точно обчислити час, коли гроза вщухає вдома?
Після сварки вони оголосили бойкот один одному і не розмовляли деякий час.
Перший, хто здався і пішов у світ, звичайно, тато. Кожен раз, коли він робив це по -перше: він намалював кумедний плакат, або раптом його мати принесла телеграму, де є лише два слова: «Света, цілуючись!”Хоча тато був у Москві і нікуди не пішов.
Тепер, озираючись на життя тато поруч із мамою, я хочу цитувати героя Ігора Квашу з “дуже Мункаузен”: “Я не скажу, що це подвиг, але щось героїчне в цьому є там!»Правда полягає в тому, що у світі немає святих людей. І хто має рацію і хто винен у їх історії, я не можу судити. Вони прожили нормальне, цікаве життя, обговорили свої творчі проблеми, сварившись і розмовляли, розійшлися та сходилися ..
Одного разу, я пам’ятаю, мій тато прийшов до мене і запитав: -і як ти спостерігаєш за своїм братом?
– Не знаю…
Я не проти.
Брат мама також пішла народити мелітополя. Я вже щось зрозумів, я поїхав на десятий рік. Я пам’ятаю, як ми познайомилися з нею в лікарні з усією родиною, потім ми пішли на кладовище бабусі, щоб покласти квіти на масовій могилі. Батьки хотіли зателефонувати своєму братові Філіпу, але я жорстоко проти цього:
– Привіт! Це означає, що кожен дебіл дражнить свій Філіпк?
– Ну чому? Філіп Олексевич звучить дуже красиво ..
– Так, принаймні зателефонуйте на лисий, і я буду його називати Олег!
І батьки примирилися. Усі неприємності з дитиною лежать на плечах Баби Катя, і я відповідав за його рух у свіжому повітрі.
Мене вивезли вулицю з маленьким братом і суворо наказали піти у дворі.
Але як тільки двері зачинилися позаду моєї матері, я почав «набрякати», виписуючи немислимі рулони з коляскою зі швидкістю.
Різниця у віці була пристойною з моїм братом – десять років. Отже, інтереси різні. Я пам’ятаю, як завжди, я «хімічний» на балконі, як завжди. Я налив деяку вибухову суміш у колбу з ртуті, і раптом коричневий газ піднявся звідти. Маленький Олег стрибнув навколо мене і капав: “Дозвольте подивитися, дозволь мені пахнути”. Він настільки втомився, що я провів колбу:! Пахнути. І він, глибоко клавши ніс у колбу, вдихнув цей газ у себе і без почуттів кинувся на підлогу.
Я злякався, кинувся на кухню, схопив склянку води і вилив її на голову. Олег ледь відновлювався.
Ми з братом вивчали середній. Наприклад, я закінчив школу із середнім балом 3,75. П’ять були на праці, фізичному виході та початковій військовій підготовці. Одного разу, як удачі, моя мама вирішила заглянути в щоденник для обіцянки. І я одразу отримав ляпас. До речі, у дев’ятому класі, коли я вже був на її голові вище, підталісти моєї матері зупинилися ..
Ми жили тісними: у маленьких «Копек -твір» батьки навряд чи підходили, Олег і я, і навіть Баба Катя з його вічними барами. Я якось пам’ятаю, що повертаюся зі школи, відкриваю двері ключем та квартирою … порожня.
Батьки, що поспішають, забули сказати мені, що ми переїхали до нової кімнати три кімнати на проспекті Гагарін.
З проспекту Гагаріна, після закінчення навчання, мене доставили до армії. До речі, мені довелося служити не двом, а три роки.
Завдяки неприємностям моєї матері я вирішив підтримувати найвищих полководців. У нас в Москві були спеціальні предмети – загальний персонал, головний політичний департамент. Наша частина стояла в Баковці. Одного разу, ми з товаришами поїхали до “Самолька”, ми поїхали до “Газі” до Москви. Увечері ми повертаємось до підрозділу, вони отримують кілограмову банку чорної ікри, коньяка, горілки, бунтів ковбаси з портфелів. Ми сіли на бенкет, я випив склянку і пішов спати. Вранці ми всі були пов’язані. Як виявилося, мої товариші бомбардували буфет головного дирекції протягом шести місяців.
Я нічого не знав, але це не врятувало мене. Їх тримали у в’язниці перед судом, і я – під наглядом командування. Мені дали 10 місяців дисбат, і вони – півтора року. Якби не славу батьків, можливо, була б в’язниця, і так не врятувалася.
Але це була все -таки в’язниця, лише без судимості. У зоні дріт колючий, вежа, час, хати – все, як очікувалося. Я пішов працювати на цементну рослину.
Ці 10 місяців дисбата стали для мене уроком для мого життя. Залишаючи там, я почав цінувати елементарні речі, які ви не звертаєте уваги на звичайне життя: чиста аркуш, гаряча вода, можливість поїхати туди, куди ви хочете.
Я повернувся з армії в 1982 році, ну, я не буду жити з батьками? І тато в єдиний час у своєму житті він вичерпав єдину квартиру для свого сина. На цій батьківській “кампанії”, щоб щось вибити, отримати, просити просити.
Я пам’ятаю, як тато мріяв побудувати котедж. У Мосфілмі батькам було обіцяно виділити сюжет, тато лише про будинок і говорив. Але справа не вийшла за рамки розмов. Ні слава, ні премія КДБ, яку він отримав за роль у “диктаторах для диктатури пролетаріату”, не допомогло татові. Ну, тато не міг прийти туди, куди я повинен сказати: «Я хочу котедж! Допомога!”
Зрештою, тато все ще побудував будинок, про який він мріяв, але лише … крихітний. І він нічого не витратив на це: ні нерви, ні час особливих, ні гроші ..
Це була модель 50 сантиметрів на 30. З променя, з вікнами, дах плиткою. Можна було підняти дах і розглянути будинок зсередини. Була навіть мініатюрна ванна кімната, і плитка була склеєна в ній, була мийка та крихітний туалет. Ми посміхалися над татом:
– Тільки вам не вистачає в мікроскопічному розмірі!
Тато ніколи не давав мені поради, хто бути. З цим прізвищем мене легко прийняли б у vgik. Але я хотів спробувати все, що роблять люди. “Служивши” в Dysbat, я влаштувався на роботу у 2 -му медичному сторожі, потім у пекарні був навантажувачем і механіком, працював колектором. Мій хрещений батько Віталій Мельніков порадив мені піти на роботу в школу Строганова: “Ви виберете там спеціальність”.
Через рік він запитує: «Ну, хто ти підеш до навчання?” -” на ювелірі “. Він сміявся: “Краще за стоматологічну техніку” – “Що це таке?” -” Ну, в принципі, це ті самі ювелірні вироби, лише більше грошей … “і я закінчив медичну школу.
Але навіть раніше, ніж професія, я опинився… дружина.
Ми познайомилися з Олем на Азовському морі. Відразу після армії я поїхав відвідати родичів мелітополя. Я пропустив Бабу Каті, яку все життя хвалили. Ми пішли до моря з хлопцями, потім я зустрів Олю ..
Ми повернулися до Москви разом, ввечері Олія, що залишилася поїздом до мого Харкова. Я привів її назустріч батькам. Вона проводила цілий день у нашому домі.
Коли я, супроводжувавши Олу на станцію, повернувся, моя мама сказала, як вона відрізала: “Це все несерйозно!”
Вона була незадоволена моїм вибором, але я думаю, що запевнила себе, що курортний роман швидко закінчиться. Я щотижня ходив до Олі до Харкова. Я ще раз пам’ятаю, що їду на вокзал, мама запитує незадоволення: «Ти де?” -” до Ольги “. Вона крик. Природно, як і всі матері, вона боялася, що провінція переслідує московські метри. Забула, що вона народилася в Рувці.
Мама намагалася відвернути мене від шлюбу з Ольгою, цитував різні аргументи, навіть забороняючи. Тато дипломатично мовчав. Як тільки я виходжу на ліфт, і він вискакує за мною, і щось прилипає в кишеню. Я дивлюсь, і там 25 рублів. Йому просто сподобалось Ольга відразу…
Ми з Олем одружилися в Харкова. На деякий час моя мама ображалася на мене, потім вона мудро вирішила, що це все ще моє життя. І заспокоївся. Більше того, вони з татом і татом розпочали свої труднощі ..
Напевно, тому. Що там сталося, я не знаю. Але я зрозумів, що цей відхід для нього є серйозним актом з його терпінням. Тато прожив деякий час зі своєю сестрою Галі в Отрадні. Можливо, він вирішив зачекати, поки його мати заспокоїться після чергової сварки. Не знаю…
І з мого боку було б дурно писати з батьком із запитаннями: «Цікаво, що з тобою сталося? Скажи “. Ніхто не помер? Спеціальної трагедії не було. Але цього разу все могло закінчитися розлученням.
Ще до від’їзду, батько, виявляється, на знімальному майданчику в Білорусі познайомився з молодою актрисою Світланою із смішним іменем Аксюнкік. Я дізнався про це фактично. Одного разу ми з Олегами приїхали на день народження до тітки Гала. Мама, звичайно, там не було. У неї зовсім не було особливо теплих стосунків із сестрою чоловіка. І там, серед гостей, я побачив незнайоме дівчину. Тоді я дізнався, що тато з нею пішов до Дон разом. Він розпочав свою другу молодь, він світився всім. Але я ніколи не наважився одружитися з цією дівчиною. Не було питання про будь -яке розлучення з мамою. Для нього борг перед дружиною та дітьми був вище почуття. Він пережив Олег і мене і боявся, що ми найбільше постраждаємо в цій ситуації. Хоча ми були далеко від дітей. І Sveta Aksyunchik, кажуть, що назавжди залишили Америку. І все вирішено … Цього разу сама моя мама прийшла до батька і сказала: “Я не можу жити без тебе”, він відповів: “Я теж …”
Тато повернувся до матері, бо, напевно, любив … через місяць його батьки помирилися і навіть одружилися. 35 років прожили разом … це не жарт ..
Я пам’ятаю, що в країні розпочалася антиалкохольна кампанія. Купити алкоголь було неможливо. Тато вирішив проїхати самогон вдома. Купили книги з рецептами та заглиблені у своє навчання. Друзі дали йому скляний лабораторний апарат із справжньою котушкою. Але “блок” промахнувся під час складання.
– Лех, труба! Що робити?
Голос тата в телефонній трубі був дуже засмучений. А потім я працював у клініці. Він спустився до підвалу, де зберігалися виведені з експлуатації скляні страви, і за один день він зібрав свій апарат самогона.
Коли я приніс подарунок, виступили сльози мого батька. “Яка сила!”Він не приховував свого захоплення. Папа із захопленням почав керувати самогоном. І, мушу сказати, він зробив це з великим винаходом: він додав родзинку лимона та пелюстків троянд, і корінь лимонника. Я думаю, що він міг відкрити невеликий бар у Москві зі своїми фірмовими напоями.
90 -х. У кіно – криза, театр фільму актор був розповсюджений, взявши будівлю під казино. Батьки, зірки екрану, ніхто ніхто не потрібен. Мама страждала, що її не називали в кінотеатрі, і тато хвилювався – як нагодувати свою сім’ю?
Йому взагалі нічого не було, тому він займався столярними творами. Тато купив інструменти на блошиному ринку на Баракхолці, я пам’ятаю, потягнув додому якусь особливу пилу.
Він був настільки задоволений своєю рідкісною покупкою, що пішов спати майже спати з цією пилкою.
Я якось зробив стіл своїми руками. Таблиця виявилася суцільною, не глюдкою з крана, вибита з готових овець, але все на шипах, столиця. Я також пам’ятаю, як він спритно ставився до голки. У нашому домі він сам потягнув дивани, крісла. Але це хобі не принесло грошей.
Що ж робити? Коли ця криза була запланована в кінотеатрі, друг одного батька, бізнесмен, запропонував йому роботу, він взяв прес-секретаря до своєї компанії. Бізнесмен торгував туалетами, ваннами, мийками. Ну, що може бути прес -секретарем у компанії сантехніки? Природно, тато нічого не робив, отримав лише зарплату, це була благодійна організація чистої води.
Звичайно, така робота тривала недовго: вони не завжди платять вам зарплату за красиві очі?
І тато пішов працювати на будівельний майданчик з простим працівником. Затягнуті ролі, цемент та цегла. Я ходив у стьобаній куртці, і чоботи Кірза, як і всі працьовиті працівники. Якщо його впізнали в метро, він негайно поїхав до іншої машини. Опинившись під час розвантаження автомобіля зі шифером, він почував себе хворим. Повернувся додому білий як полотно. Він зламався на роботі, відкрита виразка, і її жарти погані – нічого важкого не можна підняти. Тато безуспішно керував, мені довелося зробити другу операцію. Серце не могло протистояти наркозу, і тато помер на операційному столі…
Коли батька не було, я купив коробку горілки. Я лежав два тижні і подивився на стелю … багато акторів та режисерів прийшли на хвилину кіно.
І найголовніше, що пам’ять тато прийшла на честь його друзів – мисливців. Навіть генерали, з якими вони полювали, не отримали такої честі. Він був для них його хлопцем. Пам’ятаю, після полювання на чоловіків, зібраних у хаті. Вони пили, отруєні жарти. Раптом тато почав читати їм Бодлера. І вони слухали його диханням.
Мамі після смерті батька було важко. Вона навіть займалася оптовою торгівлею взуттям, подорожувала, погодилася з постачальниками. І наша бабуся-громада прокинулася в ньому. Мама, на добровільній основі, мила сходи і дала ліфт, не брала грошей на це, пішла до всіх субботів, очистила територію навколо будинку.
Але вона ніколи не навчилася жити наодинці. Мама періодично закохується, і ось я не суддя для неї. Через три роки після того, як батько пішов поруч із нею, з’явився певний товариш, молодший за віком 20 років. Бард, поет! Я намагався міркувати їй: «Так, подивіться на нього, це типовий шлюб Синдлер!”Вона була дуже розлючена:” Ти нічого не розумієш! Він геній, поет, слухає, які вірші він пише!”-і було взято, щоб прочитати Белберд. Було марно говорити про цю тему з нею. Це як показ глухий фільм. Вона нікого не слухала: ні я, ні її близька дівчина Гвоздіков, яка намагалася відкрити очі. Вони навіть свалялися на цій основі і з тих пір не розмовляли.
Я пам’ятаю, як мама дзвонить:
– Приходьте на весілля.
– Ні, я не прийду. Яке весілля? Що ти божевільний? Ви сказали, що не можете обміняти батька ні на кого?!
Мама вже була в шістдесят. Звичайно, можна було витрачати сили та нерви, щоб переконати це, але я подумав, що краще не вступати в цю справу. Не маленька дівчинка, вона це зрозуміє. Так, живе з ким ти хочеш…
Тут вони разом з нареченим до офісу реєстру і пішли. Олег прийшов до своєї матері лише на весільне свято.
Я бачив чоловіка нової матері лише один раз у своєму житті. Ну, чому я повинен спілкуватися з ним? Абсолютно стороння людина для мене. Я одного разу заїхав до матері на діда. Її молодий чоловік допоміг мені їх принести. Це все, я його більше не бачив. Що я повинен дивитись на нього? Один погляд був достатньо, щоб зрозуміти, яка людина перед вами.
Він змусив матір в інтерв’ю лише говорити про себе, крутитися за її рахунок. Я знав, що це не буде тривалий час розтягуватися. Це сталося, як я очікував. Тільки швидше. Через місяць мама дзвонить:
– Ви знаєте, ми не підходять один одному … ми розійшлися ..
– мамо, навіщо вам це знадобилося? Так багато книжників розлучилися: спочатку вони одружилися, потім вони розлучилися!
Але вона мене слухає? У неї взагалі немає влади: вона завжди діє так, як хоче.
І тоді ми з мамою в основному посвалися і не говорили довго. Мама і брат вирішили обміняти батьківську квартиру на проспекті Гагарін. Вони вже втручалися один з одним: Олег – дорослий молодий чоловік, у нього є друзі, збори для пива.
Вони мирно обмінялися, без скандалів, лише … мене не повідомили. Мама та Олег вважали, що на мене вже покладаються від спадщини. Я давно не спілкувався з ними, вони зателефонували один до одного лише для того, щоб привітати їх у мій день народження. Мені здалося, що вони з мною несправно діяли. До цих пір ми з братом жили разом, не сварився і не воювали, але тоді, як чорна кішка бігала між нами ..
Слава Богу, мені вдалося помиритися з братом, і моя совість не мучить мене ..
Олег ніколи не опинився в цьому житті. Він не закінчив школу, після 8 -го класу він вирішив стати кравцем, але він не закінчив навчання: «Я не хочу бути кравцем, я буду механіком автомобіля!” Добре! Але тут він не досяг успіху. Мама напала на Олега на сценічні працівники Stas Namin.
Він тривав недовго. І в особистому житті йому не пощастило – він розлучився через рік після одруження. Це дійшло до того, що Олег почав торгувати на ринку Тишинського з одягом. Мама навіть кілька разів допомагала йому.
Хлопці 34 роки. Його пошук самого себе закінчився тим, що він пішов жити в Кінешмі. Мама купила йому будинок у селі і використовувала «Ока», щоб він пішов на магазин на ньому. Олег почав жити в покинутому селі з відлюдником, де окрім нього було лише двоє людей: один чоловік, який працював у Кінешмі в міністерстві надзвичайних ситуацій, але старий дід, самотній. Ні магазин, ні пошта, ні транспорту, спілкування із зовнішнім світом лише мобільним телефоном. Поле та ліс.
Що робити в чистому полі?
Природно, пити! Олег орендував свою квартиру в Москві. Її повністю «вбили»: його брат любив стріляти з цибулі у двері, він навіть вдарив її в декількох місцях. За ці гроші і жили. Гаразд влітку, ви можете піти в ліс за грибами, риболовлю чи полювання. І взимку – туга! Сонце світить протягом чотирьох годин, а решта дня – це темрява, хоча око вилилося. Так, і холод є жорстоким, у його хатині лише дерев’яна плита та лейтенант. Немає нікого сказати “доброго ранку”, ні “привіт”, ні “до побачення”. Іншими словами, Олег добровільно відправив себе до заслання.
Ми з братом періодично дзвонили. Я якось пам’ятаю, як закликав: «Приходь, брате, полювання. На снігу, мабуть, невидимі сліди, мабуть, невидимі! Вам навіть не потрібно їхати нікуди, навіть якщо ви стріляєте з вікна! Всі ваші зайці “. Він мене дуже покликав, я зрозумів, що він страшенно прагне до людського спілкування.
Ми з моїм другом пішли до нього. Ледве знайшов це село. Рано-вранці. Темно, навколо покинутих заборгованих будинків, у вікнах ніхто не видно. Сніг над головою. Е моє!
– І де ваше житло?
– тут, недалеко.
Але будинок не видно. Навколо поля, покритого снігом. Відійдіть від пролетеної стежки – і ви потрапляєте в снігу на шиї. Ви йдете як мінне поле, і по стежці паличок паличок, щоб не спуститися. Друг потрапив на катання на лижах, обійшов ціле поле, ніколи не знайшов жодних відступних слідів ..
Минув час. Одного разу сусід подзвонив матері і сказав, що Олег помер. Він помітив, що його брат давно не покинув хату, пішов у гості і знайшов своє тіло.
Я вважаю, що він помер від туги … від самотності … від свого незатребуваного … від життя … хоча насправді цього не можна назвати життям.
Для матері це був ще один важкий удар. Вона пішла в професію з головою. Тільки там я знайшов порятунок. Кінофестивалі, зйомки в Кірі Муратова, вона піднялася – знову потребував, затребуваний ..
А потім у її житті з’явився “стиліст” на ім’я Руслан. Вона зійшла з розуму. Як тільки похвали своєї матері вилили з його адреси, я подумав собі: “Ну, все. Знову…”Тільки різниця у віці стала ще більшою, це вже не було 20, але на 30 років молодший. І коли я побачив цього юнака, все стало зрозуміло. Такі “стилісти” завжди крутяться навколо старіння зірок.
Ну, з іншого боку … їй хочеться, подобається, що він кладе її на її зачіски і малює очі – так заради Бога! Я лише радий за неї. Я не можу з нею жити, ну, що я буду засмутити?
Мама високо оцінила його всім ЗМІ: «Русланчік, Русланчік, лише Русланчік!”, Затягуючи всі її зйомки, принесли у світло. Коли він нарешті зник з її горизонту, я згадував: “Ну, що я тобі сказав? Я попередив вас, що він схожий на альфонів “. Вона ніколи не слухає нікого, тому я не піднімаюся зі своїми порадами. Він запитає – я скажу безпосередньо. Я її добре знаю – дівчина з персонажем!
Мама і моя дружина в напружених стосунках. Тоді вона не може обійтися без порад моєї Ольги, інакше вони, як правило, перестають говорити. У неї це і зі мною. Майже так – ми не можемо зателефонувати на місяць.
Мама зараз не спілкується зі своєю внучкою.
Чому? Від чого? Важко зрозуміти. Це якісь справи жінки, я не потрапляю в них. Моя дочка Маша все в мені, у художнику не хоче ні на що йти. Я навчився стоматолога, продовжує династію стоматологів. Маша не любить даремно говорити. Вона є конкретною людиною, усі ці акторські справи далеко від неї ..
Слава Богу, з часом усі образи забуті, ми стаємо більш толерантними один до одного. Я був на день народження матері, я телефоную їй, вона – мені. Нещодавно, з переломом руки, вона була в лікарні, я відвідав її. Отже, ми все це зрозуміли ..
І нещодавно моя мама та онук Вовка поїхали до цирку. Довгий час усі разом не отримали ніде.
Продуктивність закінчилася. Ми йдемо в метро. Ми сиділи на лавці, щоб відпочити на все, вік відчуває себе, мама почала швидше втомлюватися. Я запропонував їй: «І ти не хочеш змінювати квартиру ближче до нас? Зрештою, ми живемо в різних частинах Москви … “Вона мовчала, а потім сказала:” Я подумаю … “
Дійсно, насправді моя мама, крім мене та маленького великого – Брандсон Вовки, ніхто більше не є у всьому світі … Немає нікого, хто йти в мелітопол, і наш будинок був знесений – зараз там там висока будівля ..
Приєднуйтесь до обговорення цього матеріалу на нашому веб -сайті.
Підпишіться на наш канал на веб -сайті Telegram.
